Мрії мамонтів

Одного прегарного весняного дня зібралися мамонти на прогулянку. Не зважаючи, на важкі рюкзаки (які були напхані книжками у яскравих обкладинках, указками, сірниками і зефіром) йшли вони наспівуючи та час від часу озиралися туди-сюди, милуючись деревами, на яких розквітали паперові квіти.
Зупинилися мамонти на просторій галявині біля лісу.
-          А ви знаєте, що у тому лісі живе фея, яка виконує всі бажання? – запитало друзів Фа.
-          Та то все казки! – відповіло серйозне До.
Інші закивали, погоджуючись з ним і почали виймати книжки для вогнища. То були дуже дурні і непотрібні книжки, а такі спалювати можна.
Коли вже мамонти розсілися навколо багаття і понастромляли зефір на указки, то почали чогось говорити саме про мрії, хоч балачкам Фа про фею й не повірили.
-          Я хотів би навчитись літати. – сказав Соль.
-          У мене є знайомий метелик, я можу попросити, щоб він навчив тебе. – відповів Ре.
-          Дякую! Як це чарівно! – втішився Соль.
Мамонти раділи за друга, жували зефір і розповідали далі. Виявилося, що Мі усе життя хотіла стати принцесою (а Ля згадала, що у неї є зайва срібна корона); Сі думала, що робити з маленьким ведмедиком-у-кишеньку, на якого у неї була алергія (Ре давно мріяв саме про такого); у До не вистачало сміливості закинути квантову фізику й піти на балет і Мі пообіцяла, що піде для підтримки з ним; Ля завжди надіялася, що одного дня хмарки стануть блакитними, а небо білим і До подарував їй такий малюночок.
Усі балакали і тішилися, що мрії так легко збуваються. Зефір уже давно закінчився і мамонти охоче жували указки.

А присоромлена фея, визирала із-за дерева, її допомога нікому не була потрібна. 

@tumblr.com

Share:

0 коментарі