Годинник

У першому класі в мене був рожевий портфель з годинником. Одного разу на математиці він почав дзвонити, так як я взагалі не знала, що там є будильник, а тим більше як його вимикати, то єдине, що мені залишалося це розплакатися. Мій годинник звучав жахливо голосно і дисгармонійно, він зривав один з улюблених уроків. Звісно, відразу ж (це я зараз думаю, що це сталося відразу. Але моя пам'ять хоче довести мені, що це тривало годинами) хлопчик, який вирішив таким чином привернути мою увагу, вимкнув його. У мене було дуже добре дитинство, а цей спогад я класифікую як поганий, проте корисний. Проти мене можуть виступати мої ж речі, якщо я їх не контролюю. А перемогти будь-що можна єдиним чином – дізнавшись про це щось все. Коли знаєш про річ все, вона стає правильною. Найгірше – визнати, що ти чогось не знаєш і знати не хочеш. Тоді речі, ображені, бо відкинуті, стануть злими. І навіть якщо єдиним проявом їхньої злості буде ігнорування, навіть якщо ці речі не будуть шкодити мені, я програю, бо не перемогла. На наступній перерві той хлопчик навчив мене вмикати і вимикати будильник. Звісно, мої висновки постфактум. Тоді це не змусило мене замислюватися над природою речей і над тим, що годинники означатимуть для мене тепер.

Я ненавиджу переводити час. У мене стає на годину більше, або менше. У мене руйнується день. Час має бути правильним. Все має бути правильним, а отже справжнім. Я вірю, що всі речі ідеальні. Що ми просто не знаємо їх до кінця, що ми просто не дивимося на них зсередини. Що якщо дізнатися все про світ до кінця, то він теж стане ідеальним. Таким самим ідеальні як час.

Мені потрібно постійно відчувати на лівій руці годинник. Мені потрібні водостійкі і протиударні годинники. Мені потрібно, щоб вони ставали частиною мене, частиною моєї шкіри. Органом таким самим необхідним, як мозок. Чи таким важливим, як серце. Я знімаю годинник тільки тоді, коли потрібно змінити батарейку. Годинник вічний. Звісно, рветься один – змінюється на інший. Проте насправді це один і той самий годинник, який почав виглядати по-іншому. Всередині він такий самий.

Все, що потрібно годиннику, щоб не помирати – вчасна зміна батарейки.  Тобто, щоб про нього пам’ятали. А пам’ятатимуть про нього тільки тоді, коли він буде потрібний. Потрібні тільки ті годинники, що йдуть справно. Потрібні тільки ідеальні речі. Дерево, Сонце, Сніг… Якщо окремі дерева почнуть бунтувати проти себе і стануть виглядати по-іншому, почнуть ходити чи вбивати людей, то вони перестануть бути ідеальними. На них неможливо буде покластися. Якщо кожного завтра  сніг буде відрізнятися від снігу вчора, то які підстави у нас і далі називати його снігом? А як щодо людей? Люди повинні нагадувати годинники і тоді житимуть вічно.

Годинник відраховує час. Він мені потрібен, щоб пам’ятати зовсім не про смерть чи швидкоплинність часу – годинники ніколи не означали для мене чогось подібного. Тут йдеться про ідеал. Нема нічого прекраснішого за ідеальні речі. Їх потрібно знайти. Нема нічого прекраснішого за ідеальних людей. Ними потрібно бути. Котра година? 

Share:

0 коментарі