Такі красиві люди: Таке красиве життя

Я безмежно радію за українське кіно. У нас не просто почали знімати багато фільмів, у нас почали знімати досить хороші фільми. Навіть геніальні - принаймні у мене є другий за вересень приклад цьому (перший - "Плем'я" Мирослава Слабошпицького). Отож, "Такі красиві люди" Дмитра Мойсеєва...


Я не могла пропустити цю стрічку через назву, через улюбленого актора з театру імені Леся Курбаса (Олега Стефана), через море. І дуже добре, що я її подивилася саме зараз. 

Ідеалізація світу і всіх його деталей - напевно, головний лейтмотив "Таких красивих людей". Тут немає поганих персонажів. Навіть чоловік з минулого Марти (Поліна Войневич), який приходить просити у неї гроші, своїм вибаченням та зізнанням у тому, що досі ревнує її, хоча б якимось чином починає подобатися глядачам. Інші - ще більш виразно добрі. Складається враження, що це герої казки. Казки мають закінчуватися щасливо. Казки мають бути такими як це кіно. 


В центрі сюжету фільму люди, які втекли зі своїх життів (кожен через власну причину), щоб шукати кращої долі на березі моря. Вони ловлять рибу та продають її, Люба та Кирило виховують сина. Марта живе одна, а потім зустрічає Івана. В останньому вона починає бачити чоловіка своєї мрії і він стає для неї таким. 


Краса - слово, яке залишається після всього побаченого. Кожен кадр можна помістити у рамку та залишити як спогад.

В інтерв'ю Дмитра Мойсеєва запитали про актуальність стрічки у світлі теперішніх подій. Він відповів, що у світі його героїв просто не може існувати війни. І справді ж - це далеко не сюжет для казки. Коли ти втікаєш, то не бачиш зла. Коли ти не бачиш зла, то видається, що його не існує.

"Такі красиві люди" - спроба описати ідеальну екзистенцію. Спроба описати душу. Спроба зобразити внутрішній світ як основу всього. Найбільш вдала спроба, яку тільки можна уявити.


Share:

0 коментарі