Краса (не) врятує світ

А що, коли краса не врятує цей світ, а навпаки знищить? Знищить, бо трактується абсолютно неправильно, набуваючи чимраз більше пояснень, або уточнень, змінюючись з кожним століттям і кожним словом. Що коли краса - це абсолютно не те, що ми вважаємо красою? 

Дві книги, про які я хотіла би розповісти, так чи інакше говорять про це. Перша - "Історія краси" під редакцією Умберто Еко, друга - "Міф про красу" Наомі Вульф. 


"Краса ніколи не була чимось абсолютним." Умберто Еко згадує правильність та гармонію Древньої Греції, згадує потворність як нову версію краси у Середньовіччі, згадує ідеальні пропорції Відродження, романтичну красу і переходячи до сучасності ставить її доволі невтішний діагноз, який, на його думку, характеризується мистецтвом авангарду, яке взагалі не мислить категоріями краси як такої. 

Наомі Вульф, напевно, заперечила би йому, або принаймні спростувала думку Еко. Адже американська журналістка написала книгу, в якій прирівняла красу до релігії і пояснила, чому саме вона так багато означає тепер. "Ідеальна краса тому і є ідеалом, що не існує в реальності." Для Наомі міф про красу - це спосіб влади над жінками, переконування їх у власній недосконалості, аби відволікти від серйозних справ (кар'єра, політика і т.д.), аби змусити худнути, робити пластичні операції, купувати більше косметики... Не дивно, що книга Вульф стала чи не головним підручником фемінізму, а сама письменниця - однією з тих, хто почав "третю хвилю фемінізму". 

Послухавши Умберто і Наомі я, звісно, погодилася, але... 

Я би не хотіла вірити, що моє сприйняття краси - продукт стереотипів, думки суспільства, моди, реклами, кіно... Я би не хотіла, щоб краса ототожнювалася з добром (так, Платон мені друг, але істина дорожча). Я би не хотіла думати інакше та бути іншою кілька життів тому. 

Я би хотіла, щоб краса справді могла врятувати світ. Але це станеться лише за однієї умови - коли ми зрозуміємо, що красивим є все. 

Share:

0 коментарі