Мій Форум видавців 2015: Не сподівайтеся позбутися книжок

Форум видавців - одна з моїх багатьох причин любити Львів. Я чекаю його щороку. Потім годинами вивчаю програму, шкодую, що не маю часовороту, аби відвідати всі події, а ще звісно дивлюся і слухаю, і читаю. 


Після першого дня Форуму мені снилося, як мій улюблений критик (Юрій Володарський) продає мені книги мого улюбленого письменника (Сергія Жадана). А тепер про те, що відбувалося не у снах, але теж в якогось роду не-зовсім-реальності... 




Почнемо з іноземних гостей. Отож, француз Еміль Браво пише мовою, яку можуть зрозуміти всі. І це мова ілюстрацій. Він переконливо довів, що спершу таки було не слово, а малюнок. Адже для того, аби зрозуміти текст потрібно вивчати англійську, німецьку, японську... чи будь-яку інші мову. Малюнки ж показують історії, які близькі кожному. Також Еміль виступає за простоту ілюстрацій. 


Він розповів про три школи коміксів: франко-бельгійську (у її рамках і творить Браво), японську та американську. Для гостя з Франції всі комікси є кодами, шифрами... і взагалі "Математично!". 


Також свій роман презентував британець Генрі Марш. Його "Історії про життя, смерть та нейрохірургію" - світовий бестселер, хоч це і перша книга лікаря. Генрі ділиться своїм досвідом і говорить про помилки. Він зізнається, що страх та захоплення діють на мозок однаково, що він, як нейрохірург, відчуває під час операцій щось подібне. 


В улюбленій для Генрі рецензії від журналу The New Yorker його книгу характеризують як таку, що розповідає про "страх втратити чутливість до пацієнтів". Марш намагається знайти баланс між професіоналізмом та співчуттям. 

Його книга, безумовно, про любов до людей. 

Взагалі-то, нейрохірург писав з юності. Щоправда, у 22 роки він спалив щоденник та вірші і зараз дуже про це шкодує. "Думаю, те, що хвилює мене у 65 років, хвилювало і у 15." - зізнається Марш. На те, аби написати "Історії про життя, смерть та нейрохірургію" йому знадобилося 10 років. Перекладачем роману став український лікар, друг Генрі Марша, Андрій Мизак. 


Вистачало чимало змістовних та цікавих дискусій. Форум розпочався для мене з круглого столу від журналу "Шо" з спробою відповісти на питання: "Роман помер, або куди ми котимося?"

Юрій Володарський почав з того, що за рік в Україні вийшло 2 хороших романи. Разом з іншими учасниками круглого столу він намагався з'ясувати причини сумної статистики. Маріанна Кіяновська впевнена, що банальною причиною може бути відсутність часу для писання, адже зробити з літератури професію у нас практично неможливо. Лариса Денисенко зазначила, що випускається замало книг. Ірина Славінська боїться, що прочитати все нереально, а отже ми можемо не помітити якийсь хороший текст. "Нас замало, щоб промоніторити все." - сказала вона. 

Відповідь Володарського і водночас моя улюблена цитата цього Форуму: "Ні, ми помічаємо все. А те, чого не помічаємо, і помічати не варто." 


Проблемою молодих письменників називають невміння писати про справжнє життя і відсутність хорошої освіти.

Для появи "великого роману" на дискусії радили розвивати літературні журнали та індустрію в цілому (Юрій Винничук); письменникам - більше читати (Євген Стасіневич), вивчати історію свого краю, родоводу та нації (Лариса Денисенко); видавцями - бути відповідальними (Ірина Славінська). 


Не менш цікавою була розмова про "Символ і Факт". На круглому столі йшлося про метафоричність української літератури та химерний світогляд. 

Учасники дискусії погодилися, що реалістичного тексту про війну доведеться ще почекати, адже події потрібно осмислити і позбутися від абстракцій. 


Юрій Володарський вкотре згадав Сергія Жадана і сказав, що його текст "Бігти, не зупиняючись" - найкраще, що було написано на тему війни до цього часу. 



Про Україну на міжнародних книжкових подіях разом з видавцями розмовляла Ірина Славінська: 


Радує, що до нас справді почали ставитися більш серйозно на виставках у Франкфурті, Парижі Болоньї, Лейпцигу та інших. 




Ще один круглий стіл видавців про стан українського книжкового ринку:



Одним з тематичних майданчиків Форуму була секція про мандри. 


Про друга Леоніда Кантера, який одного дня вирішив віднести до кожного океану по табурету, розповів Павло Солодько. 


Банді Шолтес любить подорожувати і вигадувати кумедні написи для футболок.


А між всім час на каву. 






Є автори, яких я готова слухати безкінечно. Слухати кожне їхнє слово. Слухати, сидячи на підлозі у пабі, де окрім тебе ще стільки людей, що нічим дихати. 

Перший - Сергій Жадан.

Під час публічного інтерв'ю він не хотів говорити про Бога, не хотів говорити про місію, не хотів погоджуватися з "ви успішний письменник", "ви моральний авторитет", "ваші книги найкраще продаються". Сергій відмовлявся давати поради і списки для читання. Просто тому, що переконаний - кожен має шукати своїх авторів і свої сенси. 



У "Купіці" Сергій читав свої вірші разом з Борисом Херсонським



"Розділові"  Сергія Жадана - найкраще, що могло трапитися взагалі. Суцільний катарсис, якщо чесно. 



Другий - Тарас Прохасько

Він завжди видається мені просвітленим мудрецем. Який може і не говорити нічого, але сказати так багато. На читаннях компанію Тарасу склала така ж добра і красива Богдана Матіяш


Тарас говорить, що дуже любить розповідати. І якби він міг розмовляти з кожним, то не писав би. Йому здається ідеальним життя жебрака, який на схилі літ мандрує різними селами та містами і отримує сир та яблука за свої історії. 

"Кожна людина повинна пережити самотність" (Тарас Прохасько) 


Себе, Богдану і всіх нас Тарас порівняв з пацієнтами клініки, а в кінці читань сказав, що вже пора розходитися по палатах. 


Вечором (хоч і в обід) медитації були вірші під музику "Дванадцять" від Зази Пауалішвілі та 12 його друзів. На столах "Дзиги" стояли свічки, було темно і абсолютно неймовірно. 


Емоційний виступ Христини Халімонової - це з першої ноти і одразу в душу: 



Моєю останньою подією Форуму видавців стала вистава про принцесу Савітрі та її кохання від чеського театру тіней. 



Вперше за мої вісім "форумних років", я вирішила не купувати валізи книг. У мене є нова гарна електронна книга та довжелезний список для прочитання, втім не забрати з собою один томик я не могла. Це тільки тому, що звучить він для мене як своєрідний маніфест і підсумок, і взагалі мало не кредо. 

Умберто Еко, Жан-Клод Кар'єр "Не сподівайтеся позбутися книжок"


Share:

0 коментарі