Брати. Остання сповідь: Зарубки на тілі спогадів

Я чекала на цей фільм дуже-дуже довго і скажу чесно, що була вражена ще більше, аніж сподівалася. "Брати. Остання сповідь" - надзвичайно поетичне кіно, надзвичайно красиве кіно і надзвичайно глибоке. 


Це фільм Вікторії Трофіменко. Вона ж і написала сценарій на основі роману шведського живого класика Торґні Ліндґрена "Джмелиний мед". Тільки-от герої стали українцями і поселилися у Карпатах. Було би цікаво почитати оригінал, але мені чомусь видається, що Вікторія створила зовсім інший текст. 

Окремо хочеться відзначити роботу оператора Ярослава Пілунського та композитора Святослава Луньова. 


Головними героями картини є два брати: Войтек (старого Войтка грає Олег Мосійчук, молодого - Микола Береза) та Станіслав (Віктор Демерташ, Роман Луцький). Вони не розмовляють вже 40 років, живуть у сусідніх будинках та чекають смерті один одного. Історію життя братів і дізнається письменниця (Наталія Половинка, яка, до речі, отримала за "Братів" нагороду на Московському кінофестивалі за кращу жіночу роль), що пише книгу про святого Христофора з головою пса. Вона приїхала, щоб прочитати лекцію у гуцульському монастирі і там зустріла Войтка. 

"Видно тебе Бог послав. Але Бога немає." (Войтек до письменниці)

Жінка починає доглядати Войтка та Станіслава. У першого - рак, у другого - хворе серце. Люта зима (втім, раніше було ще холодніше. Навіть так, що замерзали птахи) та спогади, що плутаються з реальністю і переплітаються з нею, стають такими ж персонажами оповіді, як і люди. 


Кішку Войтек назвав Ївгою, Станіслав назвав кота Левом. Цей кіт живе в обох братів по черзі і спершу зменшує їхнє відчуття самотності, а потім стає подарунком. 

"Йому є задля чого жити, заради цукру. Якби і я мав щось таке, як цукор." - говорить Войтек про брата. Він визирає у вікно постійно і дивиться, чи світиться у будинку навпроти і чи з димаря йде дим (Дим від спалених коробок з цукерок та цукру Войтек впізнає одразу). 



"Я впізнаю цей дим."

У Станіслава на шафі висить портрет Ївги. Цю жінку кохали обоє братів ("солодкий" та "солоний") і, мабуть, вона теж кохала їх обох. Войтек та Станіслав все життя змагалися: змагалися за Ївгу, за сина, за матір, за іграшки і врешті - за життя і за смерть. 

"- Люди висадилися на Місяць.
- А це той, що на небі?"

Про час розповіді можна дізнатися хіба з газети, де по літерах і з помилками молодий Войтек читає ім'я Ніла Армстронга. Про час можна дізнатися хіба з зарубок на тілі Ївги. Про час можна дізнатися хіба з ран від Сонця і з води, що стає все глибшою. Про любов можна дізнатися, хіба коли вирішуєш когось покликати першим. Про ненависть можна дізнатися хіба, коли  побиваєшся з того, що немає нікого, аби порадіти з тобою після смерті брата. 

"Може зробимо поминки вдвох?" 

Добре, коли є хтось, аби вислухати сповідь. 

Share:

0 коментарі