Океан: Казка про світ, де можливо все

Всі серпневі ранки я писала казку. Спершу мені дуже хотілося показати її комусь, прочитати комусь. Розповісти про дивний світ з островом посеред океану, який називається Океан. Потім мені видавалося, що рецензенти одного літературного конкурсу, для якого спершу і писався твір, мають рацію... Що це "типовий постмодернізм" і "претензія на філософію". 
"Вважати це прозою для дітей - усе одно, що "Мобі Діка" - прозою для китів." (Юрій Бедрик)
"Бо "наокеанено" тут добряче..." (Іван Андрусяк)
"В авторських символах можна потонути." (Олена Забара)
Втім, врешті же... Всі ідеї і всі історії мають право на життя.

Світ "Океану" - це світ, де можливо все, а отже, це наш світ. 


Посеред океану був острів. Острів називався Океан. Океан не був нанесений на жодну з карт, втім дістатися туди міг кожен охочий. Океан знаходився будь-де. Океан існував будь-коли. Океан не мав якихось встановлених меж. Практично все населення острова становили діти. Вони жили у будиночках не деревах. Жили у домах, які побудували з простирадл. Жили у замках з піску і в величних кам’яних фортецях також. Діти жили у Кімнатах жахів. Діти спали до полудня, або прокидалися з першим промінчиком Сонця. Вони снідали морозивом і шоколадом. Діти розуміли мову тварин і деколи літали. Вони робили все, що хотіли. І ніхто не міг заборонити їм створювати світ. 

Share:

0 коментарі