Inspiration of the week #56

Я чекала золотої осені, а випав перший сніг. Зима взагалі дозволяє собі надто багато, забираючи по черзі не тільки весну і осінь, а й літо. Та я її надто люблю, аби ображатися. 

Картинка тижня

Перед виходом свого другого спільного фільму найбільш ідеальна пара у світі знялася у фотосесії для "Vogue". Анджеліна Джолі, Бред Пітт та їхні шестеро дітей на знімках Енні Лейбовіц виглядають абсолютно щасливими. Від цих кадрів стає тепло та спокійно. 


В інтерв'ю виданню Анджеліна також розповіла про стрічку "Біля моря". Над нею Джолі почала працювати одразу після смерті матері. "Мені було цікаво дослідити, як різні люди реагують на скорботу." - говорить акторка та режисер. Тема печалі стала провідною у картині, тому дивно, що зйомки фільму стали медовим місяцем для Анджеліни та Бреда. Втім, можливо, і не дивно зовсім, адже це кіно не про них. Про них оце кіно - з кадрів у "Vogue". 







Кіно тижня

"Людина з Землі" - абсолютно унікальний фільм. Практично всі його події розгортаються в одній кімнаті і в одній довгій розмові. Джон (але ви можете називати його Ісусом, коли так зручніше) прощається з своїми колегами, з якими пропрацював 10 років. Джон має переїхати і вирішує вперше (не вперше) розповісти чому. Справа у тому, що йому вже 14 000 років і він зовсім не старіє та не змінюється. Джона був учнем Будди, з Джона потім зробили Ісуса, Джон відмовився плисти з Колумбом, свою картину йому подарував Ван Гог... Суцільна фантазія і нісенітниця... в яку так легко повірити. 

Я згадувала Єву з "Виживуть тільки коханці" і думала, що їй було би про що поговорити з Джоном. 

*
Екзистенційна драма "Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина" Андрія Кончаловського - ще один портрет Росії, ще один "Левіафан", ще одне питання без відповіді. 

Кончаловський просто спостерігав за людьми. Кончаловський просто показав російські "Сто років самотності" (як влучно сказав Дмитро Биков). 


"Постійний біль у душі... Я його лише заглушу, коли нап'юся, тоді не відчуваю, а коли тверезий, то постійно... Я радіти не можу, як всі, чомусь все життя пройшло в якомусь терпінні, чомусь будемо терпіти-терпіти... постійно там десь за горизонтом життя таке бузкове, червоне, красиве, а підходиш ближче - таке саме сіре..." І додати до цього монологу немає чого. 

А котик з "Білих ночей...", я вважаю, заслуговує на "Оскар":


Пісня тижня

Foals випустили новий кліп на композицію "Give it all". Він сумний і красивий. Він про те, що втрачаєш. 


Цитата тижня

"Як же я помру, якщо за півгодини починається фільм?" (Світлана Алексієвич "Зачаровані смертю") 

Книга тижня

Я до неможливості радію за Світлану Алексієвич. Цього тижня я читала її "Зачаровані смертю". У книзі зібрані історії людей з СРСР, які не змогли жити після 1991 року. Не змогли жити, бо втратили весь сенс, всю надію і всіх себе. Книга Алексієвич - їхня передсмертна записка, їхні розповіді самогубців.

"Дияволу потрібно показувати дзеркало, щоб він не думав, що є невидимим... Ось і відповідь на питання про те, навіщо ця книга. Вся справа у привидах. Якщо ми не вб'ємо їх, то вони вб'ють нас..." 

"Нашою релігією було майбутнє, яке ніколи не настане." 

"Я боюся, бо не можу розлюбити те, що зі мною було."

"Наше життя більше Фелліні, аніж Бергман." 

"Трагедія цього покоління у тому, що воно жило у вигаданому світі, а потім реальність увірвалася у їхнє помешкання."

До речі, Алексієвич теж багато згадує про терпіння. Напевно, трагедія персонажів вище згаданих "Білих ночей листоноші Олексія Тряпіцина" і взагалі всіх homo sovieticus у невмінні бути щасливими тепер, у сподіванні на майбутнє, у переконанні, що це міфічне завтра варте будь-яких жертв. А "постійний біль у душі" від того, що цього майбутнього вже немає.

"А де ваші блакитні міста?"

Share:

0 коментарі