Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття: Чекаючи на Ґодо

Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття / En duva satt på en gren och funderade på tillvaron
режисер - Рой Андерссон
у ролях - Гольгер Андерссон, Нілс Вестблом

Дві маленькі дівчинки пускають мильні бульбашки з балкону. Старий чоловік ось уже майже 60 років приходить до одного і того самого кафе. Чоловік забуває парасольку. Чоловік не може викинути з голови красиву, але жахливо сумну пісню. Жінка нікому не віддає валізу з коштовностями і сподівається забрати її на небо. Король п'є воду, а не пиво. У дівчини був камінець у взутті. Це тільки кілька епізодів з 39, які, на перший погляд, не мають сенсу і складають цей фільм. 

Певна річ, сенс вони мають. Такий самий сенс, як і наше життя. 


"Сидів голуб, міркуючи про буття" - заключний фільм трилогії Роя Андерссона (її він задумав ще 15 років тому, інші дві стрічки - "Пісні з другого поверху" та "Ти, що живе"), який отримав "Золотого лева" на Венеціанському кінофестивалі 2014 року. Назва стрічки відсилає до картини Пітера Брейгеля старшого "Мисливці на снігу". Птахи дивляться на людей і це все, що вони бачать. Чи вони розуміють нас? Чи наше існування здається їм таким самим абсурдним і порожнім, як сюжети з нового фільму Роя Андерссона? 

"Я переплутав дату і час, напевно, теж." 

У стрічці і справді плутаються епохи, плутаються думки і плутаються люди. Так, наче, режисеру хотілося показати все людство, тільки-от зробити це неможливо. 

До речі, "Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття" не взяли на Каннський кінофестиваль, мотивуючи відмову тим, що Рой Андерссон повторюється. Тут сперечатися зайве. Але хіба так само не повторюється історія? І так само не повторюються пори року та й, зрештою, ми самі? 



"Я радий чути, що у тебе все добре."

Головними персонажами фільму є два комівояжери. Сем та Йонатан розповідають, що працюють в "індустрії розваг" та продають людям "різні дрібнички". Найбільшою популярністю у них користуються накладні вампірські ікла, є ще "торбинки зі сміхом" та потворні маски. "Ми просто хочемо, щоб було весело." - наче постійно виправдовуються Сем та Джонатан. 


"Звісно, почався дощ. Звісно, у мене не було парасольки." 

Світ у стилі Беккета, де герої так і не дочекалися свого Ґодо. А чи чекали взагалі? 

А фільм, певна річ, рекомендую. 

Share:

0 коментарі