Продовження: Чекаючи на Ґодо

Ніщо не закінчується назавжди. Кожна історія має право на продовження. Навіть не так - кожна історія має продовження. Я би хотіла розповісти, що було далі. 

Отож...

Початок - п'єса Семюела Беккета на дві дії "Чекаючи на Ґодо"


Продовження - моя третя дія "Чекаючи на Ґодо"

ДІЙОВІ ОСОБИ
Естраґон
Владімір
Ґодо

ТРЕТЯ ДІЯ

Дорога, ніч, тінь від дерева.
Естраґон і Владімір стоять з заплющеними очима і говорять.

Естраґон (пошепки): Мені знайоме це місце.
Владімір (розплющує очі, але все одно нічого не бачить):Ми тут точно були.
Естраґон: У тебе є свічка?
Владімір: Немає.
Естраґон (теж розплющує очі і теж нічого не бачить): І у мене немає.

Мовчанка

Владімір (дістає з кишені свічку і сірники, запалює її): Тут мало бути дерево.
Естраґон (дістає свою свічку, запалює її, роззирається): Яке дерево?
Владімір (радісно): Я бачу тінь від дерева, значить десь є і дерево!
Естраґон: А навіщо нам дерево?
Владімір: Ґодо сказав, що прийде до дерева. Пам’ятаєш, ми чекаємо на Ґодо.
Естраґон: А його точно так звуть?
Владімір: Точно.
Естраґон: Я не певен, що ми маємо чекати саме тут. Якесь це дерево несправжнє. У справжнього дерева має бути стовбур, гілки, листя. А тут тільки тінь.
Владімір (сердито): Звідки тобі стільки знати про дерева! Вони бувають різними. От, наприклад, нам дісталося древо, яке має лише тінь.
Естраґон (тихо): Не гнівайся. Я просто хотів переконатися, що ми чекаємо у правильному місці. Мене жмуть черевики і я не хочу довго стояти без сенсу.
Владімір: То роззуйся!
Естраґон (підносить свічку до своїх черевиків, а потім до обличчя Владіміра): А ти взагалі спав цієї ночі? Вже надто пізно. Можливо, Ґодо прийде завтра?
Владімір: Ні, краще би йому прийти сьогодні.
Естраґон (киває): Так, краще би сьогодні.

Мовчанка

Естраґон (зітхає): Коли дерево було справжнім, то принаймні можна було повіситися.
Владімір: І не кажи.
Естраґон (озирається, почувши шум): Хтось йде.
Владімір (прислухається): Ти впевнений?
Естраґон (з сумнівом у голосі): Так.
Владімір: А що, коли це він?
Естраґон: Ґодо?
Владімір: Так.
Естраґон: Не знаю.

Чути кроки. Хтось підходить до Владіміра та Естраґона, але його не видно у темряві.

Ґодо: Який же я щасливий, що ви досі тут.
Владімір (злякано): Хто ти?
Ґодо (спокійно): Той, на кого ви чекали.
Естраґон (гнівно): Я тобі не вірю!
Ґодо: Тепер ви можете піти зі мною.
Владімір (до Естраґона): Ми ж нікуди не підемо?
Естраґон (до Владіміра): Певна річ, що не підемо. Ми чекаємо на Ґодо.
Ґодо (сумно) Я вам кажу, що я – Ґодо. Чому ви мені не вірите?
Естраґон (підносить свічку до Ґодо і роздивляється його обличчя): Мені здається, що Ґодо виглядав інакше.
Владімір (теж підносить свою свічку до Ґодо): Точно. У Ґодо були більші вуха.
Естраґон: Або менші.
Владімір (киває): Або більші, або менші. Але не такі.
Ґодо (усміхається): Хочете я повернуся знову іншим?
Естраґон: Тоді ти ще більше не будеш Ґодо. Він завжди такий самий.
Ґодо: А як виглядає Ґодо?
Владімір: Ми його впізнаємо, коли побачимо.
Естраґон (впевнено): Ми його впізнаємо.
Ґодо (мружиться від світла і заплющує очі): Напевно, він вам дуже потрібний.

Естраґон і Владімір мовчать. Віск з свічок капає їм на руки.

Ґодо (все ще з заплющеними очима): Я бачу, що ви чекаєте Ґодо вже дуже-дуже довго. Ви втомилися. Вам страшно. Але ви стоїте тут разом і чекаєте на нього.
Владімір: Ми просто знаємо, що він прийде.
Естраґон: Ми йому обіцяли.
Ґодо (розплющує очі): А можна я чекатиму з вами?
Естраґон: Як хочеш.
Владімір: Можна.
Ґодо: Ви бачили, що від того дерева залишилася тільки тінь?
Владімір (сердито): Дерева бувають різними!
Ґодо: Люди теж.
Владімір: Ні.
Естраґон (до Ґодо): То як тебе звуть?
Ґодо: Ґодо.
Естраґон: Як не хочеш говорити, то і не говори.

Мовчанка

Ґодо (сідає біля тіні дерева і підпирає голову руками): Я пам’ятаю вас ще зовсім малими…
Владімір (сідає поруч): Правда?
Ґодо: Правда.
Естраґон (до Владіміра): Чого ти сів біля нього? Ми ж і імені його не знаємо.
Владімір (встає і підходить до Естраґона, їхніх свічок вже майже немає): Треба йти.
Естраґон: Я пішов.
Владімір (до Ґодо): Ти йдеш?
Естраґон: Я пішов.
Владімір: І я.
Естраґон (до Ґодо): Ти йдеш?
Ґодо: Не можу.
Владімір: Чому?
Естраґон: Чому?
Ґодо: Я чекаю на Ґодо.

Вони не рухаються.
Завіса. 

Share:

0 коментарі