Inspiration of the week #77

Нам всім не завадить більше краси, миру та любові. І, звісно, сонячних ранків. Привіт. 

Картинка тижня 

Вчора з Вікою та Оксаною ми вийшли з музею в абсолютному захваті. До Львова привезли картини Івана Марчука. Я радію, що відкрила для себе цього художника, і водночас злюся, що зробила це так пізно, адже українських митців (а таких у першу чергу) потрібно знати. 

Іван Марчук вигадав спеціальну назву для техніки, в якій малює, - "пльонтанізм". 


"Мистецтвознавці не знають, що про мене писати. Вони видумують імена, шукають поезію, вигадують ґрунт, з якого я, на їхню думку, мав прорости. А я виріс на камінні і не визнаю жодних традицій, я просто з'явився. Вони ж не хочуть погодитися, що так буває." - говорить художник в інтерв'ю

"Тепер мене можна кинути куди завгодно — я в усьому знайду красу." 







Кіно тижня 

Два фільми з однаковою назвою - "Самсара" (2001 і 2011 років) - це дві однакові історії про людину і планету. Перший - розповідь про монаха, який шукає себе; другий - документальна картина, яка пропонує подорож 25 країнами на 5 континентах, та суцільне естетичне задоволення. 



Фільм "Ось хто я" ("That's What I Am") доволі легкий і позитивний та разом з тим мудрий і глибокий. Ідеальна стрічка для вечора, коли хочеться чогось красивого, надихаючого та простого. Тут 13-річні підлітки, найкращий вчитель і про те, щоб не боятися бути собою. 


До речі, містер Саймон виграв автомобіль у конкурсі за умовами якого потрібно було у менше ніж 25 словах написати, як досягнути миру у всьому світі. Його відповідь: "Людська гідність + співчуття = мир". Мені знайти відповідь було важче, але я намагалася це робити тут


Пісня тижня 

Ólafur Arnalds & Nils Frahm разом - це геніально. Тому цього тижня їхній альбом "Trance Frendz" на повторі. 


Цитата тижня 

Деколи мені дуже-дуже хочеться знову на лекції. Особливо на лекції деяких викладачів. Андрій Дахній буде у цьому списку одним з перших. Тому, якою ж радістю був його виступ на радіо SKOVORODA. Там Андрій Йосипович говорив про філософію, сенс життя, плинні часи, неквапливість, ідентичність та любов. І кожна його фраза - цитата. 

"Любіть один одного." (а це слова, які Андрій Йосипович сказав би світові, якби мав можливість сказати тільки щось одне). 

Книга тижня 

Якщо я зупиняюся, повертаюся до попередньої сторінки і дещо ще раз читаю собі вголос, то це, напевно, одна з найвищих моїх внутрішніх оцінок тексту. "Кожен день - дерево, яке падає" Габріель Вітткоп - це такий "уявний щоденник", в якому є-немає часу, смерті і життя.

"У нее действительно довольно своеобразное чувство истории. Она считает до смерти скучной современную Берлинскую стену или президентские выборы. Ей нужна голова Робеспьера, падающая под барабанную дробь, или янычары, которые под аккомпанемент флейт и цимбал подходят к Вене на своих лошадках с узорчатой сбруей."

"Легче всего признаться в любви, которой не чувствуешь."

"Однажды она сказала мне: "Никто и никогда не будет любить меня так, как я люблю себя сама, поэтому я не могу быть несчастной"."

"Каждый день - падающее дерево, но каждая секунда - поваленный тайный лес."

Настрій тижня 

А ще мені наперед вручили "Оскар".) 

Share:

0 коментарі