УОТ Семюела Беккета: Два поверхи у порожнечі

Якби це пафосно не звучало, але Семюел уявляється мені другим літературним батьком (після Франца). Я тримаю в руках його книгу, як найбільший скарб. Бо знаю ще перед читанням, як зможу безкінечно повторювати окремі фрази, знаходячи у них щоразу більше сенсу. 

"Уот" - роман, який було опубліковано у 1953 році. Беккет писав цю книгу у період з 1942 по 1945 рік і, ясна річ, ці дати говорять про текст надто багато. Тоді Семюел переховувався на півдні Франції (через участь в французькому Опорі) і боявся за своє життя. 

Літературознавці вважають "Уота" поворотною для письменника книгою. Вона є предтечею п'єси "Чекаючи на Годо" і текстом, який піднімає такі важливі у творчості автора питання як: усвідомлення власного "я", самотність, агностицизм, загубленість людини у світі... 

"... взагалі могли б сидіти з заплющеними очима або дивитися у бік вічності." 


"А відколи вам почало здаватися, що ви його не знаєте?"

Уот - герой, якого неможливо впізнати (як і інших персонажів роману теж). Він не з першого разу згадує свого капелюха, носить різні черевики. Валізи Уота на три чверті порожні, 70-річне пальто від батька ще подекуди не втратило зеленого кольору, а в петельці висить штучна червоно-синя хризантема. Уот боїться (мабуть, слушно), що йому не вистачить і двісті років, аби збагнути світ. А ще боїться сфінксів. Він деколи рухається, як туман. А пізніше - переставляє не тільки слова, а й літери у словах. 

"...хоч би раз народився як слід."

Неспростовані ознаки передчуття гармонії: 
Він нарешті знає, що це те саме місце.
Він нарешті знає, що є тим самим чоловіком. 

Місцем стає 2-поверховий будинок містера Нота. 

"... чисті спалахи нового дня, нарешті, нового дня, якого ніколи не бувало нарешті."

Спершу Уот працює на  першому поверсі будинку, потім - на другому. І саму будівлю, і кожного її мешканця, як це завжди буває у Беккета, варто сприймати крізь призму символу. Буквальне читання, читання без інтерпретацій губить логіку та стає з кожною літерою все абсурднішим. 


Загалом структура книги є вельми розмитою. Сюжет, хронологія - доволі умовні: початок роботи Уота на містера Нота - спроби збагнути устрій у будинку (Містер Нот несе відповідальність (не несе відповідальність) за такий порядок, він знає (не знає), що він за це відповідає (не відповідає), знає (не знає), що такий порядок існує (не існує), і всім задоволений (не задоволений).) - залізнична станція. Читач часто не розуміє, що відбувається у тексті тільки тому, що цього не розуміє сам Уот з його вічним "Що?". 

"У ту мить він був настільки схожий на Христа, як його уявляв собі Босх..." - Беккет сам підказує одного з можливих Уотів. І таким чином в одному з прочитань містер Нот також отримує своє релігійне місце. Містер Нот, який взагалі мав одну єдину потребу - "потребу ніколи нічого не потребувати" та був щораз іншим. Містер Нот, який "існуватиме завжди, але весь час існуватиме загроза того, що він ось-ось припинить своє існування". 

"А кажуть, Бога немає, сказав містер Кейс.
Усі втрьох зайшлися реготом від такого безглуздя."

Уот купує квиток на потяг. "До кінця лінії, сказав Уот."... "До якого кінця?"

"Уот замислився трохи довше. Потім відповів:
До найближчого кінця."


"Потім кінчається скрегіт зубовний, а може, й ні, і ти опиняєшся у ямі, у западині, і вже не прагнеш чогось прагнути, і не жахаєшся різних жахів, ти у западині, біля підніжжя гори, нарешті, там, де кінчаються всякі падіння, де починається сходження, вільний, нарешті, вільний, на якусь мить вільний, нарешті, ніхто і ніщо, нарешті."

Якщо ви хочете прочитати сумну, заплутану, складну, але безумовно геніальну книгу, то це вона. 

Share:

3 коментарі

  1. хочу! но сложную и грустную отложу на осень. а издание какое, ах!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. книга і справді оформлена неймовірно красиво) та по настрою підходить для осінніх вечорів.

      Видалити
    2. в общем, после твоего поста "побежала" в галамагу и заказала :)

      Видалити