Тамплієри Жадана: Темрява лише окреслює світло

"Тамплієри" - нова поетична книга Сергія Жадана. До неї увійшли вірші 2015-2016 років, отож зрозуміло, що так чи інакше кожен рядок тут - рядок про війну, під час війни і в умовах війни. Я не хочу писати про культовість автора і знаковість книги. Жадан не любить подібних означень, та й мені вони видаються зайвими. Самі за себе говорять переповнені зали під час презентацій "Тамплієрів" по всій Україні. І коли я повертаюся з одного з таких вечорів, то відчуваю, що зал сприймає Сергія як рок-зірку. Або пророка. Або...

"Тамплієри" - 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається." - пише сам Жадан у короткій передмові.


Видання вдало ілюструють роботи Олександра Ройтбурда. Він зображає поламаних (у прямому сенсі цього слова) та сумних людей з дірками та дивними наростами на тілі. Їх одразу ж хочеться зібрати до купи, зробити цілісними та правильними. Такої ж допомоги потребують і герої поезій Жадана. Хоч у них залишаються сподівання на краще, але до них все частіше домішаний відчай, розгубленість, чи страх.

"Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними."

Чимало персонажів віршів мають своїх прототипів. Інші (у більшій, або меншій мірі) - складаються зі всіх нас. "Тамплієри" - дзеркало, яке Жадан показує кожному, такий собі зріз-діагноз-підсумок сьогодення.

"Стільки дощу - а його несе і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все.
Я готовий вчитися далі. 
Навчи."

Смерть і бог - практично кожна поезія так чи інакше стосується цих двох тем. Середньовіччя всередині, яке у багато-чому було невідривним від цих понять, контрастує з сучасними реаліями, в яких закинуто героїв. Втім, чимало текстів є позачасовими, єдиною константою постають почуття - віра, яка береться невідомо звідки, та любов, як єдине, що врешті залишається, коли все зникає.

Вихід є. Щоправда, ніхто не знає, де він ("пройшов би потойбіч зими, / вийшов би поміж димів, / заговорив би серце пітьми, / якби говорити вмів.")

Попри похмурість книги у ній багато добра, бо, як пише сам Жадан, "Темрява лише окреслює світло". І нехай до цієї темряви долучаються цілі табуни примар та мертві, яких стало більше за живих, сильнішими завжди будуть інші речі. Адже поки з'являються змієлови; пастухи; ті, хто доглядає за деревами; закохані.. у нас повинно бути майбутнє.

"Всім, хто лишився жити після тяжкого мороку,
всім, хто зберіг свою радість і непокору,
кожному, хто вцілів під важкими зірками -
вони відбудовують місто збитими в кров руками."


"Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось." - якщо потрібно шукати якусь мораль, або "меседж", то нехай це буде він.

Share:

1 коментарі

  1. коли увесь зал повторював пошепки за Жаданом слова з віршів, в мене було відчуття, що це як молитви.
    особливо - "не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось".

    ВідповістиВидалити