Кіноосінь: #7 Зоряний червоний апельсин у тумані

Початок - Кіноосінь #1, #2, #3, #4#5, #6

"Космічна одіссея 2001 року" (1968) 

В середині 60-тих більшість відомих режисерів взялися за свої перші кольорові фільми (наприклад, у 1965 році Фелліні знімає стрічку "Джульєтта і духи"). Одним з найбільш знакових кольорових дебютів вважають "Червону пустелю" (1964) Мікеланджело Антоніоні, де колір допомагає краще зрозуміти емоційний стан героїні - домогосподарки Джуліанни (її роль виконує Моніка Вітті), яка боїться всього, що її оточує, після аварії. 

"Червона пустеля" (1964)

У 1965 році Жан-Люк Годар знімає "Божевільного П'єро". У 1968 році Стенлі Кубрик - "Космічну одіссею 2001 року", культовий фантастичний фільм за твором Артура Кларка (до речі, і про "Космічну одіссею..." і про те, як бути Стенлі Кубриком, я писала тут). У 1970 році Бернардо Бертолуччі - свого "Конформіста". Цікавим є "Шепіт і крики" (1972) Інгмара Бергмана, який повністю витриманий у червоно-біло-чорній гамі. Головні героїні фільму - три сестри та служниця, одна з сестер хвора на рак; вони згадують радісне дитинство та не знають, як жити у жахливому теперішньому. 

У деяких кольорових фільмах використовуються чорно-білі вставки для передачі, наприклад, снів (яскраві приклади - "Дзеркало" і "Ностальгія" Тарковського). 

Змінюється формат кадру, стає кращим освітленням, з'являються нові способи переміщення камери - кінематограф трансформується і повільно перетворюється на той, до якого ми звикли сьогодні. До того ж, його починають розглядати як академічну дисципліну та ретельно вивчати.

Виділяється творчість та авторський стиль Луїс Бунюель ("Вірідіана" 1961, "Ангел-винищувач" 1962, "Щоденник покоївки" 1964, "Денна красуня" 1966, "Скромна чарівність буржуазії" 1972).

П'єр Паоло Пазоліні знімає свою "трилогію життя" ("Декамерон" 1971, "Кентерберійські оповідання" 1972, "Квітка тисячі й однієї ночі" 1974), а у 1975 році скандальну інтерпретацію роману Маркіза де Сада "Сало, або 120 днів Содому". 

Відродження кінематографу в Німеччині починається з Оберхаузенського маніфесту у 1962 році, його автори наголошували на соціальній тематиці фільмів. Режисерів, які підписали маніфест, об'єднували назвою "молоде німецьке кіно", а потім - "нове німецьке кіно". Одні з головних представників напрямку - Райнер Вернер Фассбіндер та Варнер Херцог. 

Радянські автори, які не могли прямо говорити на всі теми, вдавалися до символізму. І це не тільки шедеври Тарковського, а й фільми Отар Іоселіані ("Жив співучий дрізд" 1970, "Пастораль" 1975) анімація Юрія Норштейна ("Їжачок у тумані" 1975 та"Казка казок" 1979). 

"Їжачок у тумані" (1975)

В Америці 70-ті суттєво відрізнялися, адже режисери там орієнтувалися переважно на комерційний успіх. З'являється все більше молодіжних фільмів, які мало нагадують класичний Голлівуд. Наприклад, у 1967 році виходить стрічка Артура Пенна "Бонні і Клайд"

Френсіс Коппола знімає "Хрещеного батька" (1972), "Розмову" (1974) та "Апокаліпсис сьогодні" (1979). Виходить "Таксист" (1975) Мартіна Скорсезе, "Механічний апельсин" Стенлі Кубрика, "Пролітаючи над гніздом зозулі" (1975)  Мілоша Формана... і ще безліч культових фільмів: "Енні Холл" (1977) Вуді Аллена, "Зоряні війни: Епізод IV" (1977) Джорджа Лукаса, "Щелепи" (1975) Стівена Спілберга...

"Пролітаючи над гніздом зозулі" (1975) 


P.S. А наступний тиждень буде присвячено одному режисеру, тому у суботу 22 жовтня я спробую розповісти, як це - бути Андрієм Тарковським. 

Share:

0 коментарі