Ясунарі Кавабата і його неквапливі історії

Ясунарі Кавабата (1899-1972) - видатний японський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1968 року. Народився у місті Осака, у 4-річному віці став сиротою, хлопчика виховували дідусь і бабуся (коли померли і вони - жив в інтернаті). Навчався на філологічному факультеті Токійського університету, заснував з друзями літературний журнал, працював репортером. Про Кавабату почали говорити, як про письменника, після виходу низки оповідань (найбільш знаковий ранній твір автора - "Танцівниці з Ідзу"). Значний вплив на творчість Кавабати мала війна. Сам Ясунарі своїм найкращим твором вважав повість "Мейдзін". Закінчив життя самогубством. 

У 2016 році видавництво "Фоліо" презентувало вже другу книгу Кавабати (у 2008 році вийшла збірка оповідань і повістей "Країна снігу"). Нова книга складається з повісті "Сплячі красуні", а також романів "Давня столиця" та "Стугін гори". Про них я розповім нижче. 


Твори Кавабати вирізняє незвична (як для західного світу) неквапливість. Персонажі його повістей та романів можуть долати десятки кілометрів, щоб просто помилуватися одним деревом, вони звертають увагу на натяки та погляди і не роблять ніяких висновків, або не дають жодних настанов. Складається враження, що нам просто пощастило підглянути за їхнім життям. А що буде далі - це вже стосується тільки їх. Тому тексти і обриваються, здавалося би, на півслові. 

"Сплячі красуні" 

"Певно, коли обертаєшся лише в колі людських звичаїв і порядків, то втрачаєш почуття зла" 

Старий Егуці (який, втім, не вважає себе аж настільки старим, як інші) регулярно навідується до готелю з "сплячими красунями". Там чарівним дівчатам дають снодійне сильної дії (аби вони точно не прокинулися серед ночі) і пропонують таким, як Егуці, засинати і прокидатися поруч з ними. "Зовсім як жива" - дивується герой повісті, проводячи першу ніч з "сплячою красунею". Це дивне місце Егуці порадив друг, який сказав, що тут все так "наче спиш з найсвятішим Буддою". Ймовірно, саме самотність спонукала до таких ночей. Взагалі, питання самотності і старості ще не раз підніматиметься у текстах Кавабати. 

"Ті старі не мають Будди, перед яким можуть клякнути і молитися... Чи не є для них "спляча красуня" немов Будда?" - міркує Егуці про інших відвідувачів готелю і водночас про себе. 

Великого значення автор надає снам своїх героїв (як у "Сплячих красунях", так і, наприклад, в романі "Стугін гори"). Втім, ці сни Кавабата теж не обтяжує власними трактуваннями. Ми можемо самостійно вдаватися до психоаналізу і потім підтверджувати (або ні) свої здогадки. 

Кожна "спляча красуня" допомагає Егуці згадати якийсь епізод з життя. Врешті, йому хочеться заснути таким же міцним сном, як і дівчата поруч, але господиня готелю відмовляється давати старому те ж снодійне. Неочікуване закінчення повісті і більше питань, аніж відповідей - хоч це буде траплятися у творах японського письменника практично завжди. 

"Давня столиця" 

"Тіеко помітила, що на старому клені розпустилися фіалки." 

Тіеко ще дитиною підкинули під двері крамниці з тканинами Такітіро та його дружини. Ті виховали дівчинку, як рідну. У Тіеко ніколи не було бажання знайти справжніх батьків, але випадкова зустріч з власною копією - сестрою-близнючкою Наеко, яка прожила зовсім інше, набагато бідніше життя, змінює її світ. 

"Там усі кедри такі прямі й красиві. От було б добре, якби й людські серця були такими ж."

Не менш цікавим є образ 60-річного батька Тіеко -Такітіро. Він усамітнюється у старому жіночому монастирі, аби працювати над ескізами для тканин, вчиться каліграфії та не може справитися з власною меланхолією: "Для бамбука вже настала осінь... Та й глиняна стіна подекуди обвалилася й облупилася. Постаріла, як я". Екзистенційна криза Такітіро полягає у втраті натхнення. Він хотів би створювати такі ж оригінальні та незвичні ескізи для тканин, як колись. 

Ткач Хідео - також один з ключових героїв роману. Скромний та працьовитий, чудово знає свою справу. Він закохується у Тіеко, чи тільки в її образ?.. "Та ні, не Тіеко, а Наеко! Адже пояс призначався саме для неї. Та поки він ткав його, образи Тіеко й Наеко злилися в його очах докупи."

Цінність "Давньої столиці" не тільки в історії втрат і здобутків, любові і байдужості, а в описі японських традицій, свят, побуту, світосприйняття. 

"Стугін гори" 

"Сінґо просто дивувала власна безпорадність."

Цей роман виявися для мене важчим за попередні два твори Кавабати. "Стугін гори" - сімейна драма, в якій кожен з героїв виявляється водночас винним і ні. 

Сінґо Оґата - глава великої родини, яка повільно розвалюється на шматки. Його син Сюіті має коханку і не приділяє достатньо уваги та любові красивій та молодій дружині Кікуко; дочка Фусако приїздить з двома дітьми у батьківський дім та готує документи на розлучення. Стосунки з дружиною Ясуко давно стали надто холодними та відстороненими. Сінґо хоче все виправити та намагається зрозуміти - а чи він винен у трагедіях дітей? і що він власне зробив не так?

"А якщо запитають те саме, то він готувався відповісти: "Якщо досі все складалося добре, то, на жаль, останнім часом, і в родині дочки, і в родині сина почалися негаразди". А втім, ніякої користі не буде нікому, навіть якщо звірити один одному душу. 

Знову ж таки, у "Стугоні гори" багато снів (здебільшого Сінґо), японських звичаїв, описів природи та повільності оповіді. Між цим безкінечним цвітом та милуванням кленами трагедії, які стаються з героями роману, виглядають ще страшнішими - мабуть, тому, що про них Кавабата пише так само буденно. Бо це все одне й те саме життя. Чорне і біле. Інь і ян. 


Нове видання перекладів творів Кавабати ідеально підходить для вдумливого та спокійного читання. Якщо ви цінуєте в історіях глибину, а не надлишок подій та карколомні сюжети, то "Сплячі красуні", "Давня столиця" та "Стугін гори" вам сподобаються. 

Share:

2 коментарі

  1. Чудовий автор. Дуже раджу його "Оповідання з долоню" (не впевнений у перекладі).
    https://www.goodreads.com/book/show/14031.Palm_of_the_Hand_Stories

    ВідповістиВидалити