Сол Беллоу: Гендерсон, повелитель дощу

Сол Беллоу (1915-2005) - американський письменник єврейського походження, лауреат Нобелівської премії з літератури 1976 року "за глибоко людське розуміння та аналіз сучасної культури". За освітою антрополог та соціолог; працював редактором, журналістом та вчителем. Літературну кар'єру почав у 1941 році з публікації оповідання "Два ранкових монологи". Автор таких романів, як: "Людина між небом і землею", "Пригоди Огі Марча", "Планета містера Семмлера", "Дар Гумбольта" та інші. 

На українську мову перекладено книгу Сола Беллоу "Гендерсон, повелитель дощу" (Видавництво Жупанського, 2016). Про неї я і розповім нижче. 


Читаючи "Гендерсона", я пригадувала іншу книгу іншого нобелівського лауреата - Птаха з роману Кендзабуро Ое "Особистий досвід" так само мріяв про подорож до Африки. Він, як і Юджін Гендерсон, вірив, що Африка його врятує, зцілить та подарує нову надію. Втім, Птаха обрав власні рефлексії, компанію коханки та алкоголь, герой роману Сола Беллоу залишає дружину, дітей та вирішує в омріяну подорож до самого себе. 

Гендерсон - багатій, який постійно чує свій внутрішній голос, який повторює: "Я хочу, хочу, хочу...". Чого саме хоче цей голос, а отже і головний герой твору, невідомо. 

"... мені давно обридло вічне перетворення. Годі з мене! Годі! Пора вже утворитися. Пора приєднатися до тих, що існують." 

Не надто довго думаючи Гендерсон вирушає з таким же другом-мільйонером та його дружиною до Африки, практично одразу кидає своїх компаньйонів, знаходить нового друга - провідника Ромілаю та вже з ним відкриває для себе племена, які мало-що знають про цивілізацію. Спершу - це плем'я арнюїв, що потерпає від посухи та нашестя жаб, потім - плем'я варірі, що має ритуал для викликання дощу, царя Дафу з незакінченої медичною освітою та прив'язаність до левів, в яких тут (за традицією) переселяється душа кожного правителя після смерті. 

"Що ж, мабуть, кожна людина знаходить власну Африку..." 

У першому племені Гендерсону говорять, що світ чужий і дивний для дитини, а отже, він - дитина; а також, що Гендерсон належить до Грун-ту-молані, тобто до типу людей, які хочуть жити. У другому - Гендерсон стає сунго і згодом яссі, а також вчиться у лева. 

"Гендерсон, повелитель дощу" - глибока та сильна історія, філософська притча про подолання страху, пошук краси та істини. Про долю, душу і добро. Спершу вона видається екзотичною, через опис дивних племінних звичаїв, але потім виявляється на диво близькою та справжньою. 

"Та оскільки в кожному з нас закладено всесвіт, він дає про себе знати. Ми невід'ємні од вічности, і вона вимагає своєї частки. Ось чому люди не хочуть миритися із своєю нікчемністю." 


"... добро, запропоноване в обмін на зло, - це і є відповідь на запитання про сенс життя." 

"Я думаю, захоплення красою - це почуття споріднене зі страхом. Коли страх відступає, людську душу повністю заполонює краса." 

Share:

0 коментарі