Щиголь Донни Тартт: Краса змінює суть реальності

Донна Тартт - сучасна американська письменниця. Народилася 23 грудня 1963 року у місті Грінвуд, Міссісіпі. У 5 років написала перший вірш. Має класичну філологічну освіту. ЇЇ перший роман - "Таємна історія" - було опубліковано у 1992 році. За роман "Щиголь" отримала у 2014 році Пулітцерівську премію

Український переклад "Щигля" вийшов у 2016 році (видавництво "Клуб сімейного дозвілля"). Ця книга геніальна. А тепер більш детально. 


У 13 років життя Тео Декера розділяється на до і після. До залишається пахощі сандалового дерева, шурхіт маминої сорочки, її сміх, її життя..., а після - спогади, шлях у темряві, посттравматичний синдром, депресія, алкоголь, наркотики, але разом з тим - божевільна, але вірна дружба; щире кохання і мистецтво. Мама Тео помирає, як і чимало інших людей, під час терористичної атаки у музеї, хлопець залишається живим і, пробиваючись крізь дим, вибухи та закривавлені тіла, йде до дому - до того безпечного місця, де вони з мамою мали зустрітися, де домовлялися зустрітися на випадок непередбачуваних обставин. З місця події Тео забирає картину, яка так подобалася його мамі - "Щигля" Карела Фабріціуса - полотно, де зображену ручну пташку, прикуту до сідала. "Ми тут бачимо лише маленьке серцебиття і самотність, чисту, освітлену сонцем стіну й відчуття неможливості втекти. Час, що не рухається, час, який не можна назвати часом. І в цьому клаптику світла стійко завмер маленький бранець". Перед вибухами життя Тео змінюється ще раз - чарівна руденька дівчина, яку він так хотів побачити бодай ще раз, залишиться у його серці назавжди. 

"Щиголь" - це не тільки історія життя Тео, це й історії життів людей, які оточують його: тієї ж руденької Піппи, яка мріяла бути видатною флейтисткою, але після травм це виявилося неможливим; справжнього майстра Гобі, який спершу став для Тео батьком, а потім другом; батька, який покинув Тео, а потім знову з'явився і зник з його життя; містера і місіс Барбур - батьків шкільного товариша Тео Енді - в яких хлопець жив деякий час після катастрофи, самого Енді, розмовляючи з яким часто видавалося, що розмовляєш з комп'ютерною програмою; сестри Енді Кітсі, що колись одягне намисто матері Тео; Бориса, що зробив чимало поганого, аби зробити чимало доброго... Саме Борис вигадає Тео прізвисько - Поттер. Хлопчик, який вижив. Хлопчик, який залишився сам. Тільки без жодної магії. Тільки у звичайнісінькому, жорстокому, чужому, нестерпно прекрасному світі. 

Тео ховав, перевозив, думав постійно про картину, як про "захисний елемент", "святу ікону, що її хрестоносець бере в битву". "Щиголь" неодноразово буде опинятися у центрі сюжету і рухатиме його чи не більше, за будь-якого іншого персонажа книги. Неймовірне світло і сила картини будуть вражати кожного, хто її бачитиме. Отож, стане зрозуміло - Донна Тартт написала книгу не тільки про життя, покалічене нещасним випадком, збігом обставин, долею, смертю... Донна Тартт також написала книгу про мистецтво, як про щось набагато вище та цінніше за реальність, як про діалог між поколіннями, як про частину майбутнього, як про частину нас самих, як про частину "світу, який не існував". 

"...ти не думаєш "о, мені подобається ця картина, бо вона універсальна" або "мені подобається ця картина, бо вона озивається до всього людства". Це не причина, щоб любити витвір мистецтва. Його люблять за таємничий шепіт, що звертається до тебе: "Псс, ти. Гей, хлопче. Атож, ти"... Твоя, твоя. Мене намалювали для тебе". 

Як картини впливають на людей, але по-різному. Як вони переінакшують серця та думки. Так і книги. Сподіваюся, що ця книга стане для вас такою ж дорогою, як і для мене. "Щигля" дуже рекомендую і справді вважаю, що це Великий Сучасний Роман, який вартий, аби його прочитали. 

Share:

0 коментарі