Довгі часи Володимира Рефєєнка: Страшна казка для дорослих

"Довгі часи" Володимира Рефєєнка стали найкращою книгою мого 2017 року. Отож, рецензією на цей роман, яку я писала для конкурсу BBC Україна, я вирішила поділитися і у блозі. 

Немає нічого страшнішого за нічне жахіття, яке раптово виявляється реальністю.
Спершу оці всілякі "баги" у дійсності виглядають навіть кумедно - от на людей нападають велетенські жуки (постапокаліпсис якийсь, але зараз, як в голлівудських фільмах, головні герої підуть у напрямку сходу Сонця і все буде добре); а от страшні картинки дивної дівчинки Лізи починають збуватися; потім виявляється, що вся ця країна - це ніяка не територія, що вона не тут, а там - після смерті, а отже - давайте помирати, якщо хочете потрапити на свою Батьківщину.
Страшна казка для дорослих, магічний реалізм, фантазія на фантазії - а якби не так.
"Довгі часи" Володимира Рафєєнка хоч і намагаються здаватися карнавальними та магічними, хоч і на деякий час й присипають пильність усіма цими нереальними сюжетами, яким би позаздрили Маркес та Андерсон, але потім одразу ж виливають на голови читачам океан крижаної води і нам, тим всім, хто починає розуміти: місто Z - не вигадка, навіть ці жуки-вбивці і смерті для переходу (переселення) - хоч у деякій мірі метафорична, але чиста ж правда, залишається тільки подивитися в очі страшному змію.
Роман Володимира Рафєєнка - це, безумовно, книга про війну. Книга про війну на сході України.
Основні події історії відбуваються у місті Z, в якому зашифровано рідний для автора Донецьк.
Епізоди у стилі магічного реалізму чергується з реалістичними новелами Вересаєва - одного з ключових персонажів роману.
У цих новелах ми бачимо війну очима звичайних людей, що просто хочуть залишитися живими.
У "казковій" частині литовець Сократ, який був колись професором, а тепер почав наглядати і за лазнею "П'ятий Рим", і за онукою Лізою спершу намагається знайти раціональне пояснення всьому, що відбувається навколо, але потім доходить до того ж висновку, що інші: про старі фізичні закони можна забути; нова дійсність виглядає по-іншому і саме тому вимагає нових сюжетів, вчинків та висновків.
Попри похмурість "Довгих часів" вони наділені ознаками казки.
Герої спершу ведуть боротьбу зі злом, а потім перемагають (якою б нетривкою ця перемога не була).
Ця перемога (переосмислення, вихід за межі контексту) стає можливою саме через вибір жанру. У будь-якому іншому стилі навіть відносний щасливий кінець виглядав би недоречно.
Книга пропонує чимало філософських тем для роздумів.
Це і питання відповідальності людини, яка хоч і нічого не зробила, втім має відповідати за своє місто/країну/расу.
Це і питання про прив'язаність до минулого, адже у "Довгих часах" Землею обітованою для мешканців Z стає не Росія, а неіснуючий СРСР.
Це і питання дефініції Батьківщини, як такої.
Таким чином Рафєєнко пропонує читачам не тільки багатошарову історію про спільний біль, а й можливість переосмислення війни у ширшому діапазоні.
Виходячи за межі реалізму, можна побачити все зі сторони, а отже - об'єктивно, неупереджено та чесно.
Такий терапевтичний ефект роману є його значною перевагою.
Втім, не менш цікаво оцінювати "Довгі часи" за формою.
Книга написана майстерно, вражає влучність метафор, неочікуваність епітетів та порівнянь.
Тому роман буде цікавий не лише для українців, які зрозуміють, про що у ньому насправді йдеться, а й для всього світу (сподіваюся, у "Довгих часів" буде низка перекладів).
Описане у книзі - нічне жахіття.
І для того, щоб знову жити усвідомлено, щасливо та світло, потрібно прокинутися.
Мені здається, що саме для того, аби допомогти нам всім прокинутися Володимир Рафєєнко і написав цю незрівнянно сильну та потрібну книгу.

Share:

0 коментарі