Бог Дрібниць Арундаті Рой: Книга відчуттів

Арундаті Рой - письменниця, активістка. Народилася у 1961 році на південному заході Індії в родині власника чайної плантації. У 16 років переїхала до Делі, де живе до сих пір. Її дебютний роман - "Бог Дрібниць" (вийшов у 1997 році) - став справжньою сенсацією, отримав Букерівську премію та мільйонні наклади. Це напівбіографічна книга, що проникливо та сильно показує індійську душу. 

В 2018 році роман переклали українською. Якби я складала список найважливіших книг у житті, то "Бог Дрібниць" був би у першій п'ятірці. 


"Бог Дрібниць" - це роман деталей, запахів, образів та вражень. Його важко описувати раціонально (і це не потрібно). Його потрібно відчути. Відчути як пахніть старі троянди (нудотно-солодко); відчути чому один апельсин може бути настільки важким (бо він не твій); відчути як смакує лимонний напій (страхом). "Бог Дрібниць" про банановий джем (який заборонили, бо було не зрозуміло, що це взагалі таке), про дири в Усесвіті (з обрисами кота, з обрисами розчавлених круків, з обрисами Ести) через які розтопленою смолою лилася темрява, про вчинки з карою самі у собі ("Мама любила її трішечки менше"), про пластмасовий дитячий годинник з намальованими стрілками (що показував за десять другу), про птаху (яку не пускала до неба шкіра), про серце пітьми, про ріку, яка продовжувала їм снитися,  про човен (що був таким старим, що майже пустив коріння), про трьох дітей на березі. "Бог Дрібниць" про дрібниці. 

"... вони підсвідомо тягнулися до дрібниць. Усе велике й вагоме тихо чаїлося всередині. Вони розуміли, що йти їм нікуди. Що у них немає нічого. Немає майбутнього. Тому й тягнулися до дрібного."

Головні герої роману - близнюки Еста (Естаппен Яко, що зливався з будь-яким тлом; Еста Самотній, Еста Практичний)  і Рахель (Рахель була просто Рахель; не вміла бути дівчинкою), у яких спільним було не тіло, а душа; які визначали себе разом як "я", а окремо - як "ми". А ще - їхня мати Амму (що покинула чоловіка і повернулася до батьків; в якій поєднувалося те, що не поєднувалося в принципі - "Безмежна ніжність матері і бездумна лють терориста-смертника. Це поєднання росло і росло; саме воно врешті-решт і стало для неї спонукою любити вночі того, кого її діти любили вдень."); шукачка дрібних істин, провісниця жорсткої правди, гуру горя Софі-моль; Крихітка-кочамма, Чако, Велюта... і, звісно, Бог Дрібниць (Бог Утрати). Ми читаємо про Есту і Рахель в віці 7 років та 31 року ("Не старі. І не молоді. Якраз життєздатного смертного віку."). Події відбуваються в 1969 та 1993 році, у містечку Аєменем в південноіндійському штаті Керала. 

"У їхній родині немислиме часом ставало мислимим, а неможливе траплялося насправді."

Коли вже доросла Рахель повертається у рідний Аєменем (у 31 рік, в 1993 році) ллє дощ, її брат нічого не говорить ("Так наче він просто виговорився і не мав більше чого сказати."), світ давно розбито (ще тоді, коли їм з Естою було по сім). Читаючи, ми дізнаємося, чому їхній світ власне розлетівся, розсипався та змінився назавжди. А ще - як серед цього хаосу можна було збирати по крихтах любов і ніжність, і сенс всього. 

Ця книга - це книга про Індію. Містичну, метафоричну та по-особливому (по-іншому, не так як заведено) прекрасну. 

"... є країни, як от та, звідки родом Рахель, де розмаїті різновиди розпачу змагаються між собою за першість. І що особистий розпач - це ще далеко не найгірше... Ніщо не мало особливого значення. Ніщо особливе теж не мало значення. І що менше значило, то менше значило. Достатньо важливим не було ніколи. Адже траплялося й гірше. У тій країні, звідки приїхала Рахель, країні, змушеній вічно балансувати між страхом війни та жахом миру, гірше траплялося постійно. Тож Малий Бог лише реготнув порожнім смішком і радісно побіг геть."

"Все буде погано, подумалося йому. А потім краще."

Ця книга - книга несподіваних питань. Як-от, наприклад: 

"Він ходив по воді. Можливо. А от плавати по суші він умів?"

"Амму, а коли ти щаслива уві сні, це рахується?"

"Чако, а куди летять помирати старі птахи? Чому мертві не падають з неба, як камені?"

Ця книга - про цілісність. Про те, що означає бути разом ("Він і вона. Ми і нас."). Як порожнеча одного близнюка - це видозміна тиші іншого. Про порушення законів Любові, які вигадав невідомо-хто і які вказували, кого можна любити і наскільки сильно. 

"- Пообіцяйте мені, що завжди любитимете одне одного, - скаже вона, притягнувши дітей до себе.
- Обіцяємо, - скажуть Еста з Рахеллю. І не знайдуть слів, аби пояснити, що жодного "одне одного" для них просто не існує."

"Бог Дрібниць" про людську природу

"В людській природі все можливо, - відказав Чако своїм голосом для читання... - Любов. Божевілля. Надія. Безустанна радість. 
Із чотирьох речей, можливих в людській природі, найпечальнішою Рахелі видалася Безустанна радість."

Після цієї книги все навколо видається ще більш відносним. І якимось невловимим. Неповторним. Вічним. Важливим. 

"Робити він міг тільки щось одне. Якщо тримав її, то не міг цілувати. Якщо цілував її, то не міг бачити. Якщо бачив, то не міг торкатися... Якщо він торкнувся її, то не міг би до неї говорити; якщо полюбив її, то не міг би залишити; якби заговорив, то не міг би слухати; якби вступив у боротьбу, то не міг би перемогти."

Впевнена, що мені захочеться ще не раз перечитати "Бога Дрібниць", знаходячи щоразу нові нюанси, які змінюватимуть все. 

Share:

0 коментарі