Людський потік: лише аби знайти десь мир

Ай Вейвей - один з головних митців сьогодення, художник, скульптор, фотограф та громадський активіст з Китаю. Він відкрито критикує свій уряд, виступає за дотримання прав людини та загалом переконаний, що мистецтво повинно робити Землю кращим місцем. 

Коли я побачила у програмі Одеського кінофестивалю його документальний фільм "Людський потік" (Human Flow, 2017), то точно знала, що маю побачити цю стрічку. 


Головна тема картини - біженці. Ай Вейвей вирішив показати масштаби міграційної кризи, побувавши для цього у 23 країнах світу (Афганістані, Бангладеші, Франції, Греції, Німеччині, Іраку, Ізраїлю, Італії, Кенії, Мексиці та Туреччині..). Художник спілкувався з людьми, що мусили втікати з рідних земель, шукаючи миру та певності (і від напису на плакаті одного з них розривається серце: "Не відправляйте нас назад у пекло."). Показував, як і де вони живуть зараз. Як від них відмовляються уряди стількох країн, а якщо і пускають до себе, то, створюючи ряд обмежень, що також не багато мають спільного з свободою. 

Жодні новини, статті, будь-яка інша інформація до цього документального фільму не дозволяли мені усвідомити наскільки великим і страшним є цей міграційний хаос. Уряди європейських країн не знають, що робити. У 2015 році вони почали закривати кордони і якщо після падіння Берлінської стіни у світі залишилося 11 країн з прикордонними стінами, то тепер їх уже 70. Великі стіни, аби не впускати людей. Як так? Куди їм іти? 



Європа не бачила стільки біженців з часів Другої світової війни. Більшість тікає з Сирії. Цифри, які говорить Ай Вейвей шокують: 56 тисяч емігрантів щотижня втікає у Грецію, в період з 2015 до 2016 року їх стало мільйон, в Іраку - 227 тисяч біженців, Ліван прийняв 2 мільйони біженців (а це третина їхнього населення), найбільше біженців у Туреччині - 3 мільйони. Вони живуть під мостами Парижа, чи у німецьких ангарах (які видно що створювалися з турботою і бажанням допомогти, але все одно нагадують в'язниці. Не можна виходити за межі без дозволу, є кілька метрів - і живи). 

Понад 65 мільйонів людей у всьому світі мусили покинути свої домівки. Заради єдиного - "лише аби знайти десь мир"

"Я хочу право першої людини." 

"Людський потік" - важка стрічка, але дуже естетична (в деякі моменти мені згадувався ще один знаковий документальний фільм - Людина / Human, 2015). А також поетична (до епізодів Ай Вейвей підбирав епіграфи, настільки прекрасні, що жах у кадрі сковував ще більше). І безумовно - епічна та важлива. Тому дивитися "Людський потік" я би радила кожному. 



"Людський потік - це особиста подорож, спроба зрозуміти умови людства в наші дні. Фільм з глибокою вірою в цінність права людини. У цей час невизначеності нам потрібно більше толерантності, співчуття та довіри один до одного, оскільки ми всі заодно. В іншому випадку людство зіткнеться з ще більшою кризою." - сказав Ай Вейвей. 

Художник зняв "Людський потік", аби ми всі зрозуміли, що міграційна криза стосується всіх. Що ми з однієї планети, однієї раси, однієї сім'ї. Тому потрібно бути добрішими один до одного. Одна проста річ - доброта - яка би вирішила всі наші проблеми, правда ж? (і не тільки з біженцями, а й, наприклад, з війнами та екологією). Тільки чомусь завжди все значно складніше. 

"Коли нікуди піти. Нікуди стає домом." 

Share:

0 коментарі